Життя стікає, мов з долонь вода,
І сніговієм голову вкриває.
А в спогадах моїх ти молода,
Чарівний світ в очах твоїх палає.
За сивими туманами років,
Я бачу нашу юність солов’їну,
І дякую я Богу, що зустрів,
І покохав за ніжність лебедину.
Та буйний вітер долі розірвав,
Дощі стежини наші замулило,
А чорний ворон наше щастя вкрав,
Шляхи у світ журбою застелило.
Гіркими днями вкрилися літа,
Роки дві наші долі розділили,
У різних ми тоді жили світах,
Підкову щастя у розлуці утопили.
Крізь плин життя підкову все ж знайшли
Погнута вся, поїдена іржою.
Підрихтували трохи, як змогли,
І осінь знову ділим між собою.
Та сонце, як колись, не гріє нам.
І зорі не всміхаються в сузір’ї.
А я в весні, а я ще й досі там,
У юності вишневій заметілі.
