Скільки років тиша –
Не гримлять гармати,
В росяні світанки
Стелиться туман.
В хлібодарнім полі
Багряніють маки,
Наче кров солдатська
Пролилася з ран.
Вийдеш на світанні
В колосисте поле,
В росяну стежину,
В літо молоде.
Поле ж моє поле,
Як щаслива доля
Земляків невтомних,
Здружених людей.
Колосися ж, ниво,
Сонцем наливайся,
Щоб приносить людям
Радість і добро.
В дощову годину
Щедро умивайся,
Щоб зерно добірним,
Запашним було.
Хочу, щоб ніколи
На твоє колосся
Кров свята солдатська
Більш не пролилась.
Щоб вдовину долю
Знать не довелося
Та зростали діти
У щасливий час.
