Для чого нам люди? Не кому потрібні, а для чого? Навіщо ми шукаємо друзів, одружуємось чи народжуємо дітей? Питання здавалося б глибоко філософським, якби не проста відповідь на нього.
У кожного своя власна причина іти на контакт з тими чи іншими людьми. Продовжувати відносини у складних життєвих ситуаціях або створювати нові; зберегти, або залишити в минулому - у кожного свій вибір. Потреби в людях у всіх різні. Так як і їхні бажання.
Я знаю пари, котрі будували сім'ї задля задоволення своїх потреб, таких як: статус у спільноті, народження дітей, відчуття захищеності, турботи, допомоги, а також у можливості мати стабільні інтимні відносини й так далі. І більшість з них називали це коханням. Вони щиро так думали. Менша ж частина усвідомлювала, що у них це без ейфоричних відчуттів, заради конфорту та взаємної вигоди. Вони теж щиро в це вірили. І з числа більшості через декілька років частина людей пізнає, що те кохання, яке вони відчували, кудись зникло. Так буває. І хтось шукає інших. А хтось вирішує продовжити, навчаючись любити безумовно. Якщо звісно ж те безумовне не прийде у серце лише з появою іншої людини. А хтось віддає перевагу самотності. Щасливі ті, хто зразу ж пізнає справжню любов, ще з самого початку, ще від батьків.
Я знаю людей, котрі ставали батьками не тільки з бажання мати дітей, а тому що у них не було права їх не бажати. Або ще гірше - їм це було вигідно.
Я знаю людей, котрі мають багато друзів. І знаю тих, хто не вірить у дружбу.
Є люди, що навколо себе збирають натовп. Хоча не всі з таких по-справжньому щирі. А є ті, хто відчиняє свої двері одиницям. А разом з дверима і своє серце.
Для кожного люди потрібні з різних причин, аби задовольняти свої потреби. Та добре тому, в кого найбільша потреба - це щоб його людина була щасливою.
І я вдячна Богу, що в мене є таке бажання. ))