По всьому танець на стерні,
Як відчай танець.
Хай безпритульно так мені,
Я волі бранець
Бувалий в кого на спині
Журба юнача...
Шалений танець на стерні,
Що й світ не бачив.
Та ще той місяць з-понад хмар
Чуднив дерева,
Мов характерник чи мольфар,
Але - не треба,
Бо на стерні, як у житті, -
Копиця фальші,
Котрою чваняться оті,
Що, кажуть, "наші".
І вперше я убити їх
Жадав безбожно.
І перший раз мені Пан Біг
Сказав: Не можна...
Півночі танець, ще й півдня -
Плачі пророчі.
Яка ж колюча та стерня,
Мов правда в очі !
