В моє життя ввірвалось диво –
Кохання полум’я гаряче,
Розтяла темінь сонце-злива.
Мов перше, чисте ще, юначе.
Виходить, доля не зрадлива…
Єство наповнив спалах світла,
Дарований із висоти,
Коли, заховану від світу,
Мене збудив коханням Ти.
Душа не знала стільки квіту.
Твої обійми та цілунки
Надії сповнені й тепла.
Кохання називають трунком –
Вбираю жадібно до тла
Калейдоскоп тих візерунків.
Для мене Ти – немов стихія:
Вода для рибки… Колосок,
Що полем зроджений в надії,
Міцна рука, що ствердить крок,
І спалах усмішки на віях.
Кохання справжнє – Жінки мрія.
19 липня 2018
(с( Валентина Гуменюк
