Останній штрих сумний і непримітний,
В пейзажах бліднуть фарби й півтони,
А день блука засмучено - самітний,
І час стира задуму з сивини.
То де ж вона, красуня жовтокоса?
Опалий лист дописує ноктюрн,
І тільки думка мрійно- безголоса
Спада на тло беззвучних увертюр.
Вдихне зима в осінню прохолоду
Морозним ранком білі кольори,
І парк отрима справжню насолоду,
Коли одягнуть сукні явори.
В руці зігрію сонну хризантему,
Її красу обвітрено - терпку,
Вінчальну сніг одягне діадему
На її вроду трепетно - тонку.
