Скажи, знайоме відчуття тобі,
Коли неначе хтось вмикає в грудях?
Оте живе роїння в голові
Думок… Пегаса крила, Світло в людях,
Потуги й зроджені рядки нові.
І бісером встеляється папір
В таких як я, відверто- старомодних,
І бачення по-іншому з тих пір:
Гостріший біль, увага до голодних
І відкриття – незнаний досі зір.
В небесну вись скеровує Господь.
Лише зі світлом існувати слову.
Не продаюсь і не лелію плоть,
І вдячна за сформовану основу.
Ще б істини не втратити оброть…
Спасибі Світлу, що вмикає Слово!
4 квітня 2017
(с) Валентина Гуменюк
