Вона казала: «Ти мені потрібен… ми разом будем до кінця»,
Вона казала: «Дарма ти втратив віру… побач любов - у променях мого лиця »!
Вона казала: «Ти будь зі мною… повір, ми більше зможемо удвох»,
Вона казала: «Гніздечко наше буде щирим - без фальші й пристрасті оков»!
Вона казала… і я їй дійсно вірив - її словам… і щирим діям,
Вона казала… й казав я: «Ти мій безцінний скарб… моя ти мила берегиня»!
Й у віддзеркалені… своїй душі – побачив полум’я святинне,
Тих почуттів… що без прикрас, як небо синє – красиве, чисте і нетлінне!
Те все було … між нами світло і правдиво – без пристрасті-свавілля,
То все було… та не помітила душа її – чи то мани, чи то підсипаного зілля.,
А може й просто… підступную природу – дівочого злорадства,
Що десь в глибинах… такого близького єства… завело нас – в Самотність-Царство!