I.
Ідеш, щоб не відчувати – темний час доби.
Ключ під килимок. Прощальної записки – немає.
Ідеш, щоб звикнути до розставання.
Омертвілі клітини! І пам’ять - спинить її хід.
Щоб на оклик, не тебе, іншого, не обернутись.
Навчився - не обертатись.
II.
Не дивися у небо – так сумно і все розуміючи.
Не дзвонить – на рахунку скінчилися гроші.
Пропустила зустріч – останній тролейбус пішов у парк.
Мовчить – значить, голос сів.
Поєдналися з нею за ці роки мандрів:
Серцем, душею, печінкою.
Всім, що в нас є!
Не знайти, де початок, кінець безголів’ю.
Вона загубилась у собі, тобі.
Тепер по частинах - зібрати.
Поки вітер, чужі підошви не затоптали.
Провини немає.
За обрієм – кілька примарних самовбивств,
Двадцять ляпасів, десять спізнень на побачення.
Запишіть на її рахунок.
Поверне - в останню декаду. З процентами.
III.
Їй небагато треба:
Втомитись, подивитись через голе віття в далечінь,
Зібрати жмуток квітів, віддзеркалитись у вікнах машин.
Встигне. Обіцяє. Повернеться.
Зрозумію. Дасть знак. Сонячним відблиском. По щоці.
Тільки не відвертайся. Жди. Знака.
IV.
Вічність і вірність - так близько.
Привітність і байдужість - майже впритул.
Повітря не вистачає. Мабуть - перед дощем.
Світ - на зупинках жде перших крапель.
І птахи так низько. Майже. Тебе. Крилом.
Сплеск всесвітньої неврастенії.
Потерпіть! Ось розбагатію,
Куплю всім повстяні пантофлі, полівітаміни.
Нап’ємося повітряних коктейлів, заспокоїмо нерви.
Тільки не заважайте їй круто міняти життя.
Ще не знає – коли.
Хоч зібрала речі, спалила щоденники.
Не божевільна. Але куди-небудь в пустелю.
Там можна бути вірною - піскам.
Через тисячу років археолог знайде тіло.
І дослідить її оновлену душу.
V.
Зігрій мене коньяком, розітри груди спиртом,
Приклади вухо до серця. Губи - до гарячого чола.
Повернувся, коли повернення - безглуздя.
Коли ні вдихнути, ні видихнути.
Розкрити ширше вікна - осідаючий туман дегустувати.
М'ята, меліса. Чуєш?
А мені мигдаль - синильною кислотою, фіалки – сльозогінним газом.
От стану на ноги. Набуду впевненості.
Розчешу твоє волосся, заплету в кіски,
Покаюся в семи смертних гріхах.
А поки - отруївся весною!
VI.
Така маленька. Забирається під ковдру, тицяється в щоку.
Не вміючи цілуватися. Складати губи бантиком.
В'язати гачком. Ходити на підборах.
Знаходити істину в жіночих журналах. Плакати ридма.
Ловити вночі таксі. Ідучи від. Відмітати погляди. Їх.
Вислуховувати скарги. Подруг.
Залишатися однією в суцільній. Тиші.
Проте може схопити за палець. Провести по своїх володіннях.
Розповісти, як кричать лемури «Ай-ай». Смішно гризти печиво.
З'єднувати їх в одне ціле. Рахувати сніжинки за вікном.
Іди на голос. Слухай. Запам'ятай.
Якщо біль - то минущий, якщо розчарування - недовговічне,
Якщо він - назавжди, якщо бігти - не обертаючись.
Якщо квіти - ромашки, якщо дощ - лагідний.
А тепер спи. Нехай тобі насняться білі слони.
У далекій країні.
VII.
Лише декілька прольотів. Щоб упасти.
У лемент, гамір, дівочі верески.
Походити по битому склу. Вдихнути й видихнути.
Знайти жаринки згаслих багать.
Заблукати за два кроки від дому.
Я почну свій спуск або сходження.
Наосліп. По найскладнішій траєкторії.
Тільки дочекайтесь, щоб запал не охолов.
І струни на гітарі не порвалися.
І вино не скипіло в руках.
Лише декілька прольотів.
І в теплій сутінковості,
Під здивованими поглядами збирачів пляшок
Будемо чекати літнього рівнодення.
