Пустота , темінь снів, шепіт трав...
Ти приходиш із снів, виринаєш з октав...
Поміж темно-зелених весняних трав...
Ти показуєш знову свій дикий нрав...
І рудий не махає білчачим хвостом...
І веселка проляже над нашим мостом...
Тиша.. Ти прощаєшся вкотре паперовим листом...
Розіпнув душу над степом хрестом...
Меркне, останній вогник сирої надії...
Здавалося, то були їхні спільні мрії ...
Майорить, як прапор над полем душа, дуріє...
І котилась гаряча солона сльоза по її вії...
