Не суди мене прошу, за нездатність забути усе
За шипи врослі в нігті, й пелюстки заплакані кров’ю
Ти не знаєш що попіл, той був іще вчора віршем
Я й сьогодні із римами сумніви втоплю
Не суди за похмілля від дій недоспілих
Я і так оббиваю коліна по стежках вагань
І тікаю у сни, де міцнішає віра
Де я квітну від твоїх торкань
Не суди, що не сміла, розпорошила шанси
Впасти нижче, та я вже на самому дні
Мої крила обабіч на купі з віршами
Будь незбутнім, будь маревом, але будь мені...
Гарно! 
