Моя Волинь - колиска мого роду
Від діда-прадіда й донині.
Я тут живу, красу цю п’ю
Й ховаю в серця скрині
Всяк новий день.
Пташок гучних пісень
І тишу у гаю зимовім,
Де сніг іскрить, з морозом в змові,
На обважнілім вже гіллі.
І так від цього любо,
Так радісно якось мені.
Дашком до неба руку
У ту далеку, сірувату синь,
Що манить, кличе, що поринь
У неозору вись, хай і без крил
Та з чудним трепетом в душі,
Відозвою в щирім вірші
Про край озер, заплав й лісів,
Де поклик крові ще не змілів
Й тече рікою почуттів
По здутих венах в тілі,
Бо ми не зубожіли
І, як завжди, натягнемо жили
І вистоїмо, на противагу, злу
Та всім життєвим негараздам,
Міцна по духу наша кладка.
10.02.21
світлина автора: Валентина Ланевич
Дякую, Валентино! 
Бачу у вірші зачаровану Валинню душу 