Так буває у житті,
що ні дня на самоті,
а насправді ти одна чи один.
Кличе сяяння вгорі
недосяжної зорі,
бо душа понад усе прагне змін.
Перед дзеркалом вночі,
в світлі полум'я свічі,
погляд долі поза склом не шукай.
Обіцянками краси
потойбічні голоси
аж до краю доведуть і за край.
І кохання не проси
у студеної роси,
на світанку не вставай, не збирай.
Схочеш стерти почуття —
подарує забуття,
а кохання від роси не чекай.
Ні любисток, ні чебрець
не затягнуть під вінець,
не потрібно у напій лити кров.
Хоч лише один ковток
та все далі од зірок,
бо в неволі і любов — не любов.
У стрімку купальську ніч
утвори зухвалу річ —
разом з іншими стрибни крізь вогонь.
І можливо між людей
блисне полум'я очей,
що здійме нежданий доторк долонь.
Ну а там за збігом збіг
кожен видих, кожен вдих...
Світ без нього чи без неї — не світ.
Цілу вічність знов і знов,
ворожитиме любов,
відправляючи обох у політ.
