Присвята
Душі доторкає чарівна струна,
В ній пісня безкрая по світу лунає,
І відчай і сповідь - людська дивина,
І втома життєва, що волю кохає.
Знов серце заб’ється у грудях шалено,
Думки затуманяться криком пташиним,
Де слово поетки Всевишнім прошЕно
На янгольських крилах, в снігах тополиних.
В уяві зірок заколисані мрії,
Терновий вінець... і у Бога цариця,
Де слово живе, не вмирає надія,
Леліє причастя жіночі очиці.
Заквітчані небом, загорнуті в зливи,
Невиразні хвилі, обвітрені вітром...
Заплакане серце у слові щасливім,
І погляд і голос - запалені світлом...
- [ > Леся Утриско Воробець