В тобі я втоплю свою весну.
Тобою заповню в собі порожнечу,
Розпалю в душі вогонь ворожнечі,
Кров’ю киплячою сталь розтоплю.
Багряною м’ятою сніг зацвіте,
Окропится потом кривавим земля,
Засяє Надновою в небі зоря
І тіло на шмаття твоє розірве.
В тобі я втоплю свою весну.
Піду сміливо в останній свій путь,
Де сотні згорівших у полум’ї душ
В горнилі пекельнім кували броню.
В одвічності долю прокляли твою,
Боротись до скону вони закликали
Й кольчугою вкотре шкіра ставала,
Щоб знов захистити тебе у бою.
В тобі я втоплю свою весну.
До останнього подиху буду стояти,
Вкотре вдягатиму скривавлені лати,
Вкотре в могилі глибокій засну.
Нескорений духом в століттях борні
Ще стійко тримаєш останній удар.
Й усе, що беріг, кладеш на вівтар,
Щоб знову спалити в не своїй війні...
