Я так ненавиджу, що так тебе люблю
І так не хочу в цьому зізнаватись
Та поки в хаосі думок своїх тону
Допоможіть, як можна швидше врятуватись?
Я так ненавиджу, що я така наївна
Пригріла на душі того, хто мов змія
Стиснув і наказав стояти смирно
Бо тільки він існує, тільки його «я»
Я плачу по ночах від жалю й болю
Боюся втратити любов і почуття
Якась апатія, депресія, неволя
Себе би викинула просто на сміття
Я так ненавиджу усе це розуміти
Ну не важлива я, візьми і закінчи!
Та замість того, щоб із серця відпустити
Сиджу і знов вигадую вірші́...