Де ж твоє, веснонько, буйне цвітіння?
Де ж твоя вічна надія жива?
Мовчки травою вкриваєш каміння,
завжди щаслива, така молода.
Цвіт яблуневий встеляєш під ноги,
співом пташиним твій голос бринить.
Тільки до мене не знайдеш дороги,
тисячі струн, ну а серце мовчить.
І всі слова вже сказані про тебе,
та не мені судить, я не права.
І що зробити, щоби було так, як треба?
І де твоя вічна надія жива?
Буяє весна, як колись, як до мене.
Напевно для щастя людям дана.
Де твоє, веснонько, листя зелене?
Де ти блукаєш, завжди молода?