Летять роки, летять печальні зграї
сумні, і дим розносить думок вир...
Стоять хліби, колишуться лани безкраї
На серці туга, а в душі один пустир...
Летять лебідки в небі, парами до ставу...
Спішать сердешні, тільки чути в небі клич...
Ти довго підбирав із басами октаву...
Ти душу натягнув, ти рвав на струнах смич...
Летіло соло з сліз над ставом по неволі...
А верби похилили свій тендітний стан...
Раділи сонцю верболози і тополі...
Поволі розійшовсь густий туман...
Туман обману, підлості і злості...
І слава богу скажеш, що от так
Вже не ламали кості ваші млості...
На серці залишився болі смак...
