Ніч її дихала дзвонами ланцюга...
Грала зі звуками тими у венах кров...
Вільна і віддана кільцям в його руках,
Кожне з яких чуттєве, мов ніжне перо...
Ланки холодні, та швидко нагріли сталь -
Диханням спраглим, жагою з її клітин...
Чулося в темряві тихе: “Ти - мій коваль...”
Ковзав ланцюг і тремтів між її перлин...
Раптом у крик солодкий пірнула ніч!
Сталь, мов притихла, та іскри в її очах
Стиха бриніли краплинами талих свіч:
“Вільна і віддана кільцям в твоїх руках...”