Чомусь так хо́роше і те́пло
Стає на стомленій душі,
Коли ти бачиш рай під небом-
Хатинку рідну у тиші́...
Чому якась незрима сила
Тебе запрошує зайти,
Бо серцю хаточка ця мила,
Там наших пращурів світи́,
Чому так хочеться присісти
На теплу призьбу під вікном,
Не порівняти вулик в місті
З енергетичним цим гніздом...
Воно поєднує з землею,
Бо ніби з неї пророста,
Зв’язок дає ніби з ріднею,
Яка в хата́х таких жила...
На призьбі ніби щось стається
Із тими, хто присів на мить:
Чарівна пісня з неба ллється,
Хтось ніби в хаті гомонить,
Ось ніби ді́до сів на хвильку,
Про козаків розкаже щось,
Бабуся винесе ряднинку,
Доглянуть разом діточо́к,
А молоді у господарстві
Молотять, косять, доять, жнуть,
Під дахом у своєму царстві
Моляться Богу і живуть ...
Отак на призьбі і сидів би,
Щось підказала б хата ще,
Та повертаюсь, ніби зхибив,
А тут душі залишу щем...
25.03.21