До неї
Душею юні – вічно молоді.
Попереду весна, а далі – літо,
а далі.. пишуть вила по воді,
що ти була моєю ще тоді,
коли обох ще не було на світі.
Тобі немає ради у житті,
мені немає іншої розради,
як бути із тобою іноді,
єднаючи омріяні путі,
де не перетиналися монади,
де нас чекає сяєво пітьми:
мені – червоне, а тобі –зелене,
мені – до тебе, а тобі – до мене...
От і цікаво, чи зійдемось ми,
коли уже не будемо людьми
і канемо у хаос безіменні.
Розчинені в часі
До нього
Очі озер, сині моря,
а за горою – найвища гора.
Там і моя є ще світла зоря
і на зорі у дорогу пора.
Манить мене світла мета
і не дає зупинитись мені.
Знаю, що я іще є саме та,
що зачарує тебе уві сні.
Йду до зорі ночі, і дні,
поки у небі сіяє мені.
Хай лише радує і на стає,
гріє розрадою серце моє.
Зорі очей сивий туман
завуалює на плесі ріки
і заховає у той океан,
де не щезають літа і роки.
Чудово! 
