Неможливо провести кордон там, де закінчується передчуття і починається справжня любов.
О. Грін
Весняний дощ іскрить у світлі ліхтаря,
відтворює ілюзію динаміки.
Як заворожує нас вогник і вода
малюнками уявної мозаїки.
Ти запроси нас, дощ, у дрімоту думок,
виті́йство рухів, прихисток мовчання,
невмисних дотиків повітряний місток —
ознак взаємності у вирі сподівання.
Все залишається за при́стінком зі скла:
нестримний час, сценарії і ролі.
Чи винна ти кому, чи може винен я,
погодившись на прийняття любові?
Нема минулого, щоб пережити знов,
лиш зазирнути можна — не торкнутись.
Складними кроками ми йшли, без настанов,
аби під цим дощем не розминутись.
Хай пам’ять всотує насиченість хвилин
тонкою плавністю передчуття любові.
Роздмухаєм вогонь із двох палких жарин,
щоб сумніви згоріли полинові.
Таня СВІТЛА
03.2021 р.