Вони прийшли якось на нашу Землю -
Голодні, злі, без сенсу у житті.
Байдужість чимсь нагадувала скелю,
Не було подиху в якомусь почутті …
Вривались в нічну тишу кораблі,
Холодний страх наповнював буденність,
Все наче закінчилось на Землі,
Колишні мрії і колишня нескінченність …
Вони прийшли вбивати й руйнувати,
Просто така у них щоденна суть,
Якийсь маля людське спромігся упіймати,
Дивись, у сітці це маля несуть …
Здійняли шоломи, великими очима
Мов прикипіли до дивацтв земних,
А те маля сміється і причина:
В обличчях чудернацьких і смішних …
І тут щось у тій расі поламалось,
Ще й здивував їх ключ стрімкий лелек,
Так наче серце десь лелече обривалось,
Цвіло щось в самоті поміж беріз й смерек ….
Їм викуп вже не раз пропонували,
Та їм такі скарби за звичай десь,
Вони насправді сенс в світах шукали,
А сенс отут – в очах дитини весь …
У тих світанках, в тих ранкових росах,
У посмішках, ще у дівочих косах,
У суперечках з щирим потиском руки,
У дотику кохання до щоки …
Як то відчули, заздрісно їм стало.
Що десь знайшли і що десь здобули?
Чи може, вдома щось на них чекало,
Таке, щоб очі затремтіли від журби …
Земляни так одразу й не пізнали,
Які такі скарби і де вони взяли,
Чужинці Землю вранці покидали,
Яку від себе так щасливо вберегли …
на жаль, деякі нації це не розуміють століттями .... от і виходить біда для всієї земної родини
