Ні, я не кат і навіть не суддя,
хоч дуже часто висновки невтішні…
Я — той, кому покладено Всевишнім
пектися рівновагою буття.
Не першу вічність тихо я бреду,
долаю власну путь поміж світами
й гіркими обливаюся сльозами,
виймаючи Меч Гніву на ходу...
Як підсумок одвічних сподівань,
під довгими звитяжними роками
відважує скопичене ділами
Закон Перерозподілу Страждань.
Мій давній друг — знавець нічних жахіть.
Його завдання виділяти сірим
всіх здичавілих, хто не знає міри,
ким все життя керує ница хіть.
Я іноді розказував йому
наскільки світ вразливий і мінливий,
а він волів здаватися сміливим,
даремно зневажаючи пітьму.
Пітьма для світла — красномовне тло.
З чим день зрівняти, як не стане ночі?
Шукали би зірки на небі очі,
якби пітьми на світі не було?…
Меч гніву звично починає спів...
Та гнів без співчуття руйнує долі.
Стираючи біль спогадів поволі,
щось дописати мушу між рядків.
