Коли пегас ще не мав своїх крил,
А стрілки годинника ходили у зворотному напрямку,
Коли були лиш зорі та їхній подих,
Я знала....
Ріки течуть мільйони років,
Та привели мене сюди лиш зараз.
Доки не з'явився матеріальний світ,
А кров не можна було розбавити водою,
Коли добро і зло стирали межі,
Я пам'ятала...
Я тут стільки часу,
Але ніколи не намагалась дізнатись.
Стільки бруду.
Я повинна пробитись крізь нього,
Щоб бачити, відтепер, назавжди.
Коли ще не було «я»...
Я знала його так давно,
Та впізнала лиш сьогодні.
Коли ще не існувало «ми»...
Я обрала його до себе,
Однак згадала про це лиш зараз.
