Чоловіча постать з’явилась у ранковому ледь пробудженому від глибокого сну лісі. А може, це лише здавалося? Може, це всього лиш сон … Куди ж він? Навіщо дертися у ці чванливі у своїй жорстокій колючості кущі?! Там далі, трішки нижче ростуть квіти життя. Йому потрібно щодня не менше десяти. Переважно десять – саме те, що треба. Десять хворих, позбавлених сенсу, таких, що загубили десь самих себе … Кожному з них потрібно подарувати таку квітку. Або принаймні покласти поруч. Страшенно необхідно, щоб той хтось до неї доторкнувся. Тоді він чи вона оживе фізично чи духовно. Якщо ні, тоді вони покинуть цей світ.
Колись сталось так, що квітів не було. Це був дуже холодний день. Тоді місто спіткало страшенне горе. А у нього не стало сенсу. На щастя, прийшла вона і подарувала йому квітку. Він не знав, хто вона. Вона рвала квіти, мабуть, десь в іншому місці. В якомусь таємному місці. Жодного разу йому більше не вдалося її зустріти. Але це не забувалося. Рідко коли чоловіки забувають жінок, які їм дарують квіти. Мабуть, ніколи.
Ці колючі кущі. Ні, вони звичайно, зовсім непогані охоронці. Але хіба ж ці квіти треба охороняти від нього? А може, вони просто хочуть затримати його? Щоб він когось не побачив.
Чоловік почав рухатись швидше. Йому було байдуже, що одяг на спині було остаточно порвано. Надзвичайно боляче було рукам і навіть обличчю. Але він встиг побачити її. Там удалині. Вона рвала квіти там само, що й він. З’явився шанс на зустріч. Наступного разу він прийде раніше і буде чекати.
……………………………..
Чоловіки не люблять чекати. Можливо , вони втратили жагу до мисливства. А можливо, просто стали надмірно нетерплячими. Їх такими зробили жінки? О, ні. Просто вони бояться не дочекатися.
…………………………….
Він уже знає її ім’я і все – все про неї. Все стало так просто і красиво. І вона зовсім не ховалася від нього. Просто у неї було надто багато справ.
………………………………
Вони повернулися у місто разом. Надзвичайно захоплені розмовою. Так захоплені, що ніхто з них навіть не помітив, що квіти рушили за ними. Куди б вони не йшли, позаду одразу виростало цілісіньке поле життя. Так вони принесли щось важливе у рідне місто. Те, що там траплялося раніше, але ніколи надовго не затримувалося.
……………………………….
У кожному місті світу є такі люди. Вони ходять за руку. Вони посміхаються. Вони - наче ці квіти життя. Привітайтеся з ними при зустрічі.
перечитала 2 рази Ваше оповідання. дуже сподобалось.
особливо, що квіти пішли за головними героями. кажуть папороть розмножується спорами)))) можливо, і ваші квіти лишили на поляні спори... ( 10 )
і там, у початковій точці розквітнуть нові квіти для тих кому вони будуть необхідні.
Ваш варіант легенди про цвіт папороті мабуть найгарніший і найзапашніший з усіх варіантів.
ось... зайшла з Вами привітатися...
Ваші твори дарують надію на прекрасне майбутнє - що вилікуються невиліковно хворі, що люди зрозуміють навіщо вони на цій планеті, що вони частинка природи, яку потрібно берегти... війни непотрібні - і що людина людині стане справжнім другом, хочеться ВІРИТИ... д я к у ю!
)
ось... зайшла з Вами привітатися...
