Я не люблю фатальної кінцівки,
Не стомлююсь ніколи від життя,
Сезони не люблю, в яких я тільки
Співати про веселе перестав.
Я не люблю відвертого цинізму,
В захопленість не вірю, та іще,
Коли чужий, знаходячись поблизу,
Читає лист через моє плече.
Я не люблю, коли наполовину,
Коли розмову спинять на льоту.
Я не люблю, коли стріляють в спину,
Я також проти пострілу впритул.
Ненавиджу плітки в подобі версій,
Тлю сумнівів і почестей голки,
І як постійно гладять проти шерсті,
Чи як по склу залізом провели.
Упевненість вгодована – не мила,
Хай краще відмовляє вже гальмо!
І прикро, що забули честі силу,
В пошані – тільки наклепи давно.
Коли я бачу, що зламали крила,
Не співчуваю, відповідь – проста:
Я не люблю насилля та безсилля,
Ось тільки жаль стражденного Христа.
Я не люблю себе, коли боюся,
І прикро, як невинних поруч б’ють,
Я не люблю, коли залазять в душу,
Тим паче, як у неї ще й плюють.
Я не люблю манежі та арени,
На них мільйон міняють по рублю.
Хоч зміни ждуть попереду шалені,
Я це ніколи все ж не полюблю.
***
Я не люблю фатального исхода.
От жизни никогда не устаю.
Я не люблю любое время года,
Когда веселых песен не пою.
Я не люблю открытого цинизма,
В восторженность не верю, и еще,
Когда чужой мои читает письма,
Заглядывая мне через плечо.
Я не люблю, когда наполовину
Или когда прервали разговор.
Я не люблю, когда стреляют в спину,
Я также против выстрелов в упор.
Я ненавижу сплетни в виде версий,
Червей сомненья, почестей иглу,
Или, когда все время против шерсти,
Или, когда железом по стеклу.
Я не люблю уверенности сытой
Уж лучше пусть откажут тормоза!
Досадно мне, что слово честь забыто
И что в чести наветы за глаза.
Когда я вижу сломанные крылья
Нет жалости во мне и неспроста —
Я не люблю насилье и бессилье
Вот только жаль распятого Христа.
Я не люблю себя, когда я трушу
Досадно мне, когда невинных бьют
Я не люблю, когда мне лезут в душу
Тем более, когда в нее плюют.
Я не люблю манежи и арены
На них миллион меняют по рублю
Пусть впереди большие перемены
Я это никогда не полюблю
Незвично звучить на українській мові, ми всі звикли до неповторного співу Висоцького, але переклад вдалий!
Оксана Дністран відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую, Катерино. Справді доволі складно буває братися за відомі твори, до звучання яких уже всі звикли. Та я ризикнула. Результат в деякій мірі ще наче і потребує доопрацювання, щоб якіснішою рима була і легшим звучання, як в оригіналі. Але може трохи згодом...