|
Проза - Петро Кухарчук, поезія - Леся Утриско
Солоні уста моєї осені…
Останній лист від осені – і досить!
Ось-ось вона допише свій вердикт, –
І грішну душу пóтай заморозить,
Листочок серця вирве назавждú.
Михайло Жайворон
Наснились мені солоні уста осені, не зморщені від солі, і не від жалю, а навпаки вони і, і від їх поцілунку, на душі ставало затишно, натхненно, солодко. Вони сміялися із мене, не сприймаючи мою оголеність, задивленість, а навпаки – усе виднілося їм пережитим, знайомим, можливо й чужим…
Прибульцем ставав в чужому місті, яке віталося щоранку мжичкою, яку іще грибною мрякою прозивають, після якої народжуються білі гриби. Але мені через сито ночі, через мжичений ранок, через мрячне небо марилися сіяючі солоні уста.
Хіба можливо мати прихисток у осені? Хіба? Питаю я у ночі, яка осиротілими очима дивилася на задивленого в солоні, який вештався берегами Бугу, шукав себе в собі, радів тому, що має, бо інші – не мають, не мріють, бояться здійснити крок назустріч.
Вона не вірить мені. Її тернистий шлях довіри вагався сприймати мене таким, яким і я є… Справжнім…
А я її намалював до того, як зустріти, хоча вона й не розуміє, як так? Хіба так буває? До? Наше життя складається із щоденних дрібниць, це як у природі падає дощ, пробуджується ранок, насувається завірюха, огортає хурделиця. Хіба можливо дочекатися всього й одразу в житті? Хіба?
Лише намагаюся поділитися добром, теплом, квітами, й добрим словом, навіть і не чекаю розуміння й дяки. Хіба чужа можливість купити відразу багато чого, зробить одразу щасливим? Не вірю!
Справжність мабуть і є в тому, щоби уміти дарувати маленькі радості життя, з яких осінь нанизає бурштинову Велич Істини. Адже Істинна Велич – велика у дрібницях…
15.11.2019
Ладо Орій
Бурштинове намисто - пахуча осінь,
Не вірю, що любов впустив у зрілу просинь,
Купити істину, у величі чомусь знов просиш,
Добро й тепло у життєрадості мені голосиш.
В моєї осені вуста солоні - не зречися,
Один цілунок у блаженстві - в нім озовися,
Сміятись хочу, в тім оголю зігрілу душу,
Малюй її, зустрінь її ... а я не мушу.
Ти кажеш: - Справжній,
Тернистий шлях мого вагання,
Такі терпкі, такі хмільні мої страждання,
Буденність слів, буденність мрій -
в них світ чекання,
Слова живі, як день і ніч, в них сподівання.
Хіба жива? Буває так? Сміюсь у осінь,
Добром торкни, надпий мене у стоголоссі,
У падолисті малюй невинний, ще сонний ранок,
Прошу, молю - лишень не зрадь новий світанок...
#лесяутрисковоробець
ID:
925448
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 18.09.2021 11:36:56
© дата внесення змiн: 18.09.2021 11:37:23
автор: Леся Утриско
Вкажіть причину вашої скарги
|
