Не ростуть пташенята, бо мертві. Вересневі зливи сумні зазвичай.
Ранок знов холодний. Накидає на плечі жалобу й осінь-косуху.
Твоя горлиця плаче, досі в небі ховає свою вологу печаль.
А у грудях насправді беззливно. А в гніздечку й місті насправді сухо.
ІІ
Пташенята були кумедні. Тільки випурхнули з гнездечка – й умить
Незмужнілі тендітні крильця їм обрізав ворожий чужинський ранок.
Неня-горлиця не в собі. Вже й не плаче. Все за ними увись летить.
Їх могили ж хрестами вниз десь у небі зіяють, як криваві рани.
ІІІ
Твоїй горлиці не болить. Разом з ними, певно, померла ще до зими.
А якщо і жива, то не в змозі вже туркотіть і іще когось утрачати.
Пташеняти хотіли літати. Розрізати прозору блакить крильми.
Ранок знову холодний. Знов у горлиць-пташок випадають із гнізд пташенята
