Не треба думати про те,
Про що і думати не треба!
Воно, як вітер, дожене
Й закучерявить в сині неба.
Як молодість багата всим!
Та доля інколи – щербата,
Хоч і заходить у мій дім,
Біжить, мов стрілки циферблата.
Тож в мороці свого буття,
Всі розгрібаючи завали
Не поспішаю в небуття,
Життя не міряю роками.
Той вітер старості пройде,
Хоч і на п’яти наступає!
Вже сонце радості встає,
І хвиля відчаю минає.
Годинник цокає собі,
Стрибають стрілки циферблату.
Навіщо ж думати мені
Про те, чого не слід чекати.
