Меч з дерева висить над головою,
Вже почорнів, та я у братстві з ним.
Мій дід нащадкам сильною рукою
Напутній напис на мечі зробив.
Немає діда нині вже живого
Та слід родинний стелиться давно:
Меч огранив і лева золотого,
Як символ роду, закріпив свого.
Пройшли роки і лева вже немає,
І герб родинний канув в небуття.
Лиш шашіль меч уперто роз’їдає,
Та сиплеться із нього порохня.
Від того мені боляче і сумно –
Родинні відмирають почуття,
І діти повелися нерозумно –
Син викинув меч діда на сміття!
--
