Прости мій голос, сповнений печалю,
Пробач, що, можливо, зовсім не така.
Холодна я, неначе вся з кришталю,
Але ж на шоці бринить сльоза…
Я звикла до підкорювань вершин.
Все життя на перехрестях стояла.
Якби знала, що ти – саме той один,
Я би іншим точно віри не йняла.
Ти приймаєш мене такою, як є:
Сумною, щасливою, доброю, злою.
Знай, ціную безмежно, понад усе
Та я ніколи нізащо не буду слабкою.
Тобі ж потрібна інша для життя
З характером не зі сталі, як у мене.
Ми на дорозі, з якої немає вороття
Прости.Пробач. P.S. Я… безіменна.
