***
По ранковому сніжному полю
Побіжиш, розгубивши сліди,
Проклинаючи зраджену долю,
Забуваючи запах біди.
Побіжиш, захлинаючись вітром,
Крізь ранкову морозну пітьму
Від чужого, байдужого світу
В білосніжну німу пелену.
Будеш сам поміж небом й землею,
Без стежок, без доріг, без мети.
А слова, колись сказані нею,
Будуть в грудях пекельно пекти.
По безкрайньому білому полю
Буде зла хуртовина мести,
Буде десь в глибині твого болю
Її усміх зорею цвісти.
Буде сонце рожево вставати
І топитись в рожевих снігах.
Будуть чорні воро́ни стрибати
По заметених снігом слідах…
***