Полум'я тихо потріскує і завзято тягнеться язиками вверх. Поряд, в декількох метрах, шумить струмок і повільно прямує голим степом. Дивна місцина, немов би кістка якого велетня. Земля на доторк кам'яниста, але від того не менш чуттєва. Поряд ні душі. Хоча, здається, хвилин 20 тому все таки вдалині пролетіли декілька воронів. Порожньо на багато кілометрів, але внутрішньо відчувається тепло. Жива місцина, напрочуд жива.
Не люблю курити, проте очікування хвилює і аби чим зайнятись дістаю з наплічника люльку і зістарені трави, набиваю чашу і, нарешті, відчуваю поштовх вітру в праве плече. Пересипаю все назад в мішечок, наплічник ставлю збоку, щоб не завважав і вирівнявши спину закриваю очі. Позаду стоїть двометрова постать, але слабо концентруюсь на ній, мені байдуже хто це, нехай говорить з чим прийшов і вдосталь.
Перед моїм внутрішнім зором постає кімната, освітлена свічками на дальній стіні і на столі по центрі. За столом чотири чоловіка, один тримає ніж і робить надрізи на пальцях іншим, зціджуючи їх кров в посудину, поряд різні атрибути і, здається, не тільки атрибути..
Холодний, наелектризований голос промовляє: "Вони порушили слово".
Сюжет пропадає і постає внутрішня тиша і спокій. Позаду за спиною знову нікого. За цей короткий час, полум'я догоріло, лише переливаються жарини. Я засипаю його пилюкою та піском, струшую долоні, переводжу подих і затримую погляд на течії струмка. Відчуваю його повільний плин і приємний шум, не мов би, на вірному коневі здіймаюсь над степом і мирно погойдуючись на його спині відчуваю кожен крок копит. Думаю, аби тільки не заснути, не впасти в безтяму..
Мить і я опиняюсь в тісному проході між двох високих будинків. Швидко оглядуюсь - порожньо, але секунда і вже з-за повороту мені йдуть в спину декілька хлопчаків, щось жваво обговорюючи. Дивлюсь збоку на себе:звичайний молодий парубок років 19 - 23, коротка, охайна зачіска, тендітне обличчя, дещо з дівочими рисами, худий, ростом 1. 80 см. Вдягнутий в футболку, на верх зелений в клітинку піджак, світло - коричневі джинси і такі ж туфлі.
Тільки, но хлопчаки мене минули, жодним чином не зацікавившись моєю присутністю, я пригладивши зачіску, постукую рукою по правому боці живота, задоволено посміхаюсь і виходжу з проходу, опинившись на великій площі міста. Переді мною багато людей, але пробігшись поглядом над їхніми головами, я спиняюсь на протилежній частині площі, на 3х чоловіках, що тільки вийшли з ресторану, і спускаються сходами. Всі троє були за п'ятдесят років, вдягнуті дорого та зі смаком, в одного з них в руках сумочка. Невимушено спілкуються, безпечно дивлячись поперед себе, так, ніби вони схопили за бороду життя. Їх хода випромінює впевненість і зарозумілість, вони поглинуті ситими думками і того ж, типу, почуттями.
Відчуваю, як спалахує внутрішній вогонь, розтікаючись по тілу. Я прямую їм на зустріч, швидким кроком, але так аби сильно не виділятись. Вони нікуди не звертають і також ідуть на мене. Поглядом блукаю навколо, але весь час тримаю трійцю на периферії. Минає секунд тридцять - сорок, між нами до двадцяти метрів, я вирішую влаштувати невеличку прелюдію, аби емоційно вразити їх і збити з пантелику, щоб в долі секунди виконати справу і не наздоганяти ,якщо хто встигне зреагувати і кинутись в бік.
Бачу поперед себе дівчину, мов би знайомій кладу руку їй на плече, ласкаво промовляючи: "пташечко, я тебе так давно не бачив". Вона здивовано повертає голову і сповільнює ходу. Вже час діяти. Лівою рукою я міцно зжимаю їй плече і потужно вклавшись корпусом кидаю її вправо, перед цим поставивши підніжку, вона падає прямісінько в ноги трьом товаришам. Двоє з них спотикаються об неї, один встояв. Він піднімає на мене обурливий погляд і хапає за піджак, я ж блискавичним рухом дістаю з - за пояса ніж і, зробивши крок на зустріч, встромлюю чоловікові в серце. Впевнений, він не встиг зрозуміти, що відбулось. Не гаючи ані миті, виймаю лезо, відштовхую його і доки збентежені чоловіки піднімаються, встигаю одному проткнути на шиї сону артерію, а іншому пробити вістрям потилицю. Все відбулось блискавично, без роздумів, кожен рух доведений до автоматизму, інстинкту.
З широкою і квітучою посмішкою, заховавши ніж назад з-за пояс, повертаюсь в протилежний бік. Жахливий, болісний крик дівчини грає мені в підтримку, для багатьох присутніх він слугує шоком. Серед натовпу, легко гублюсь і буквально розчиняюсь.
ID:
932192
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 27.11.2021 21:53:58
© дата внесення змiн: 28.11.2021 13:34:43
автор: Сильчук Назар
Вкажіть причину вашої скарги
|
