Воєнний загін розбив табір на горбку, що височів над долиною. Вже добу вояки нудьгували уважно слідкуючи за діями старого чаклуна, що ходив навколо річки та проводив обряди. Їх дивувала витривалість знатника, адже щоразу той таскав за собою здоровенний білий мінерал, вагою, здавалось не менше 20 кг. Дехто піджартовував, що замість походу, доведеться на ношах везти старого назад в місто, аби вже йому чаклували над спиною. Очікування втомлювало, розслабляло і приносило в голову різний непотріб. Та благо, на вечір, чаклун підняв до гори праву руку, як знак, що все готово.
Ватажок загону скомандував всім збиратись в бойовий стрій, загасити багаття та залишити весь хлам, котрий буде обтяжувати в поході. На збір, пішло хвилин 15 - 20, всі 55 вершників вишикувались готові до переправи. Вони уважно подивились навколо себе на чотири сторони світу, добре усвідомлюючи, що можливо, багато хто в останнє бачить його перед собою, і в серцях попрощались з ним. Ватажок самотужки оглянув табір, звернув увагу на кожного воїна, чи бува той в порядку, починаючи від кольчуги і завершуючи настроєм і з суворим, зосередженим обличчям став на вістрі, глянувши на річку.
Його загін був один з багатьох, котрі останні десять років активно проходили межу і бились та помирали в зовсім далеких, чужих землях, можно сказати і не помилитись, в чужому світі. А міст прокладають і зміцнюють до цього світу, якраз такі малі, мобільні группи, зібрані із досвідчених, майстерних воїнів, котрі в бою не ступлять кроку назад.
Загін рушив вниз до долини, в цей час залунали інтенсивні удари барабану. Таким чином, воїни розганяли свою свідомість до великих навантажень та входили в бойовий транс. Декотрі, хто відчував потребу, хильнули чудодійного зілля, яке розтікаючись по тілу, робило його невідчутним до болю і маніакально зосередженим на поставленій цілі.
Группа рівним, дисциплінованим строєм дібралась до річки і чекала подальших вказань. Чаклун без емоційним, сухим голосом перекрикуючи бій барабану вказав пальцем на воду.
- Ідіть в течію, тут мені по груди..
Ватажок коротко кивнув, заходячи перший у річку. І хоча більшість коней спочатку вернули морди, але настійливі вказівки погоничів мали над ними незаперечний авторитет. Течія, на щастя, була не великої сили, але тримати в ній стрій та ще задача. Відчувалось хвилювання коней, для них залишалось загадкою, чому йти за течією, а не просто перейти в брід.
Барабани набирають інтенсивність, позаду долинає уривками монотонний голос чаклуна, котрий читає свої закляття. Вже десь близько насувається буря, б'є грім, вітер свистить. Все навколо різко застила темрява, й така не проглядна, що не видно того хто поруч. Кожен відчув сильну нудоту і як його засмоктує по переду у великий вир, що різко зжимається в малу точку. До не можливого затягує вперід, хочеться кричати що є сил. Настійливий, надокучаючий шум у вухах тягнеться довгою рівною лінією, момент і гучно вибухає, здається, що голову розірвало на малі шматки.
Повіки швидко кліпають, привикаючи до денного літнього світла. Загін опинивсь у відкритому степу, по переду на відстані 300 метрів стоїть ватага кількістю до 30 всадників. Ватажок протираючи очі передпліччям і матюкаючи все і вся, що є сили кричить:
- Тримати стрій, готові до бою! Сурми!
І на багато кілометрів звучить глибокий, загрозливий звук сурм, від яких проймає все нутро, а ворогам звалюється важкими хмарами на плечі. Ватажок коротко оглянув свою группу, не маючи змоги вгледіти тих хто не пережив перехід. Але таких було не багато, перший хто впадав в очі, це відсутність барабанщика з лівого боку. Вийнявши меч ватажок вказав на противників..
- Смерть ворогу!
Загін рвучким вітром рушив в бій, видаючи дивні гортанні звуки. Замешкатись на чужій території подібно смерті, адже підмога для цих 30 вершників стікалась з усіх усюд. Якнайкраще їх чим швидше перебити, знайти не подалік укриття та чекати на підмогу, котра буде проходити межу вже з меншими втратами і з більшою кількістю воїнів. Але це все одно час, від пів - дня до тижня.
Противники трохи замешкались, а тому новоявленний загін влетів в них на повній швидкості, подібно удару ковалдою розкидавши їх в сторони і розбивши на малі группи, розрізненні одна від одної. До хвилини чулось над степом звучання заліза, звуків болю та ворожості, а опісля все різко затихло..
Новий загін відкрив чергові ворота, новий міст в цей світ, а це означало що потойбічні вітри, вриваються на не звиклі до них простори. Від чого цей світ кидає в лихорадку, його трясе, а багато жителів бачать лише поверхню і не розуміють коли ці буревії вляжуться.
ID:
934047
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 16.12.2021 15:51:04
© дата внесення змiн: 17.12.2021 18:44:09
автор: Сильчук Назар
Вкажіть причину вашої скарги
|
