Біля ґанку, на просторому, зеленому від літньої трави, подвір'ю сидів дідусь і внук. Дідусь присів на пеньку, дещо зсутулений, із довгим сивим волоссям, широчезними плечима, повнуватий. Хлопець же, років п'яти, світловолосий, худощавий, примостивсь прямісінько на землю, із дитячою цікавістю та не прихованим благоговінням дививсь на свого старшого родича.
- Що, Тарасе, пора мені в останній путь, в останній бій. - Протер дідусь важкою, мозолистою долонею бороду, задумливо поглянувши за обрій. - Старий я вже, доля на полях битв берегла мене, за що я вдячний їй. Але тіло швидко втрачає силу, хвороби дають про себе знати, та й рани не мовчать.
Хлопець не зрозумів, про що таке говорить дідусь.
- Куди ж то ви дід Михайло зібрались? Про ніякий похід я не чув. А з минулого, ще й батько з дядьком не вернулись.
- Зібравсь я до своїх батьків, дідів і прадідів - По доброму засміявсь старий, погладивши голову хлопцеві. Його здоровенна рука, мов би лопатою накривала малу голівку. - Так як заслабкий став до походів, то й піду шляхом, яким ще гаряче серце підказує.
- Діду не покидайте нас, ми тебе любимо.
- Мені старому воїну не гоже загинатись від хвороб, немочі. Піду знайду честь в останньому бою, на який раніше ходили любимчики долі, котрих за життя не брав меч, спис чи стріла. - Старий знову весело засміявся, мов би говорилось про якісь звичайні, побутові речі.
- А куди це саме підете?
- До лісу, до нашого старшого друга. Він то нехай, на короткий час, стане навпроти мене.
Мало, що зрозумів хлопець, нахмуривсь і сам поглянув за обрій.
...
Підійшов дід Михайло до стежки в ліс: у білій сорочці, білих штанях та босоніж, а за поясом засунутий великий, пощерблений ніж. Поклав свіжоспечений буханець хліба, поклонився до самої землі й промовив:
- Вітаю тебе могутній дядьку ліс, прийшов я до тебе на стежини твої, аби пройти ними до чесних і сильних предків своїх. Прийми і проведи мене. Не злякаюсь і не відступлюсь. А з честю прийму свій останній бій, як це до мене робили багацько старих воїнів.
Ще раз поклонивсь дідусь та й пішов стежкою.
Пройшов вже з половину дня, втомивсь, ноги гудуть, горло пересохло, а день переходить повільно в ніч. Дивиться навколо, та й не впізнає де він, вже й бува думає що стежки привели в які інші краї. Пролетіло декілька воронів над головою та й давай кружляти навколо, зацікавившись мандрівником. Задивився на них, спитав чи туди йде куди треба, аж тут, мов би почув, з хащів вийшов здоровенний бурий ведмідь. Таке враження, що зростом з коня. Та старий і кроку назад не ступив, хоча серце зжало холодними лещатами, а тіло закам'яніло. Швидко взяв себе у руки, вдихнув на повні груди, й зосередивсь на звірові, який спинивсь навпроти.
- Вітаю господарю лісів.. З повагою я до тебе прийшов. Хочу бою з найсильнішим і найлютішим.
Ведмідь у відповідь заричав, повільно підходячи вперід, долаючи і без того малу дистанцію. Михайло хотів піти на зустріч, та тільки но наміривсь, як ведмідь, мов прочитав думки, рвучко кинувся на нього. Михайло встиг вихопити ніж і відстрибнути вліво. Звір пролетів мимо, проте лапою, все таки, дістав бедро. Відчулось, як гострі кігті вдарили кістку, проте, старий і не хотів дивитись на рану, адже це ще більше розхитає свідомість й скує рухи. Ступив один крок, усвідомив, що права нога не слухається, підкошується, трохи і тіло саме завалиться. Випустив ніж на землю, адже міг всадити його в бік звіру, коли той пролетів мимо, проте не наваживсь. Схилявсь перед сакральністю свого противника. Зібрав останні сили, зжав кулаки, сам заричав і попри біль посунув вперід. Ведмідь, в свою чергу також кинувсь, під його могутніми лапами тремтіла земля. Перед зіткненням, Михайло, встиг викинути два удари, проте вціливши у волохату гору, кисть розплющилась як солом'яна. Звір у відповідь повалив на землю й притиснувши всією вагою, взявся шматувати. Не довго мучився дідусь та й болю як такого не відчув, швидко темрява застила вечірнє світло, а за плечі, неначе, хто потягнув назад.
Згасла свідомість старого воїна. Ось і ще один його шлях дійшов кінця.
ID:
936198
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 07.01.2022 11:47:10
© дата внесення змiн: 07.01.2022 18:38:35
автор: Сильчук Назар
Вкажіть причину вашої скарги
|
