Приїхала у гості до бабусі
Онука з міста, молода краса,
Маленька зростом, та міцна у дусі,
Тендітна, але з Києва - крута.
Тож, непомітною вона не залишилась
Для хлопців, що і мріять не могли-
Не те, щоб наодинці залиши́тись,
Хоча б потанцювать, до двору провести…
Та був один Васько такий зухвалий,
Нахабно бовкнув, певно згаряча,
Що він дівчи́ну цю найближчим часом
Здобуде жертвою любовних чар.
І час нарешті здався підходящим,
Коли із клубу молодь вся пішла,
Васько вже напросився проводжати,
На щастя, згоду дівчина дала.
Йшов по дорозі тихий, а нівроку,
Культурно розмовляти намагавсь,
Але коли зайшли вони до двору,
Змінив він поведінку свою враз.
Кудись поділась стримана спокійність
І скромність його, наче й не було,
Він дівку тягне впевнено у тіні,
Щоби прославитись на все село…
Та дівка не проста собі онука,
Для захисту підкована була -
Один прийом - і він зігнувсь у крюках,
Сама ж біжить швиденько до вікна
Та грюкає у шибку так гучненько,
Бабуня щоб впустила до житла,
А зкрючений Василько як опеньок
Під яблунею близько від крильця.
Бабуся, звісно, до сих пір не спала,
Знервована відкрила двері вже,
І вилила відерце із запа́лом
На спину Васі, може й на лице.
Отак Василь отримав по заслугам,
Він, певно, дівку недооцінив,
Й щоб не було ні з ким тії наруги,
Нахабу треба вміти зупинить.
Р.S. Розлючений Василь поклявсь віддячить,
І час від’їзду тихо піджидав,
Дідусь запряг у возика конячку
Та полем всі зупинки об"їжджав…
19.01.22
Сюжет вірша не вигаданий,
а взятий із розповіді близької мені людини
про свою юність в 50-х роках на Полтавщині.
Дуже вдячна, Катрусю, що помітили цей вірш. Насправді це трагікомедія, бо тут в цій історіі смішне поряд з неприємним. У вірші я це не акцентувала із естетичних міркувань, але відерце то було з малою нуждою… А неприємне те, що Ваську було звісно боляче, раз зігнувся, а по-друге, що діду довелось проводжати онуку таємно, та ще й полями, в об’їзд