Дихаючи, людина утверджується як частина природи. Харчуючись — також. Якщо спілкується зі собі подібними, то стає елементом соціуму. Якщо думає-мислить, то здіймається над буденним довкіллям. А її дух дотичний до божественного. Усі дані сфери людського існування мають бути незанедбаними, перспективними, просякнутими екологічною парадигмою. Себто йдеться про життя незасмічене. Чисте повітря, поживні харчі, суспільний моральний кодекс, думки про небесне, взаємини з Богом — магістралі ідеального, але й реального. Без такої екології нема майбутнього.