Мені мало зими, а тобі так бракує літа,
люблю білий сніг й миготіння нічних ліхтарів.
Ти чекаєш тепла, щоб босоніж піском ходити,
а мені б ніжний плед й оберемок красивих снів.
Щоб зрання за столом їх складати в одне горнятко,
щоб ділитися ними й шукати, якісь дива.
Підсвідомість часом нам диктує свої порядки,
ти не віриш у сни, то й нехай, це твої права.
Мені мало часу, щоб збирати слова у рими,
тобі мало його, щоб читати мої думки.
А життя поміж тим нишком ріже свої хвилини
і зникають вони, мов від диму легкі клубки.
Знаєш, мабуть колись, розгорнувши старі світлини,
буде безліч чому та байдужість, яка пора...
Головне, щоб разом ми гортали оті хвилини...
Взимку ж літо знайти не такі вже й складні дива.
Завітайте 
