Сиділи, під парасолею сумні,
З котом на ганковім порозі,
І дощу шумливі слухали пісні,
Що з неба склав він по дорозі.
І кожному було своє видіння
У тім дощу одвічнім шарудінні;
Як поравсь павучок на новій павутині,
І щебет ластівок, яких ще не було в помині,
Як лопалося у землі насиченій насіння,
Й стебло, жадаючи тепла, тяглося до проміння,
І ніби море, пляж, пісок і штиль грайливий,
І вихор вітерцю по морі полохливий...
Аплодисменти для примарної весни
Шуміли дружні у калюжу із труби.
Повів вухами і зіниці загострив
Кіт, мабуть, у калюжі рибу уявив.
А тут, вже й колискова для кота,
Який туливсь до теплого бока.
І разом із потоком, що з ринв збігав
Кіт муркотів в півтону й очі зажмурав.
Поволі стихла музика дощу,
Снігом білим землю і траву
Квітневим ранком тихо застелило,
І рандеву моє з котом весняне засмутило.
Замилувалася змальованою Вами картиною.
