« Посієш вітер,
пожнеш бурю...»
Приказка
І
Пророчі сни ніякі не химери...
стоять за волю укри і бандери,
небесні сили, воїни УПА.
У тартарі щезають людожери
і ненажери орки... мародери,
прип’яті до ганебного стовпа.
ІІ
Така ціна... і другий бік медалі...
у вибухах, у полум'ї заграв
диявол, що ховався у деталі,
оскал звірячий світу показав.
Випалює міста скажена раса,
насилує, вбиває немовлят...
немає суду... бункерна зараза
вмиває руки кров'ю, мов Пілат.
І потирають їх недо-нерони,
які не досягали висоти –
нувориші із п'ятої колони,
щуряче плем'я і сліпі кроти.
Неначе і поему «Сон» читали,
і цитували Божий заповіт,
і віще слово «Тимчасових літ»,
а на щити ще тявкають шакали...
Ви кликали? Вітайте канібала,
за те, що пожирає білий світ,
за сотні операцій геноциду,
за тисячі убитими щодня...
..............................................
Уже і не дивує маячня
про українські віруси ковіду...
і локшини на вуха цьому світу
навішує брехлива кацапня.
ІІІ
Ще не упали роси на покоси,
йдемо стернею і ясніє зір
на те, що осліпляє до сих пір.
«Вколола Україна ніжки босі»,
аби запам'ятали малороси,
що їм несе у хату «рускій мір».
Як все вірно і на якому високому рівні розуміння, немов пісня кобзаря, що розносила Україною віще і праведне слово. Хіба можна перемогти народ, у котрого так в серці палає? Ніколи! Слава Україні!