Питання про страждання, яке ставилося одвіку. Біда в тому, що, поки страждання не торкнуться нас безпосередньо, нам, як правило, нема до цього діла: ні до Бога, ні до того, чого Він ті страждання допускає. Кожному, зрештою, болить своє власне горе. То і як же не бути стражданням у цьому світі, коли ми - такі? Коли згадуємо про Бога лише тоді, коли нам кепсько, вимагаємо допомогти, а якщо не отримуємо тієї допомоги, якої сподівалися, то ще можемо Його і проклясти??
Ну тут, звісно, шановний пане, я не маю на увазі конкретно вас. А людину загалом. Так, "розумування", як ви кажете.
Миру вам!, і нам, і з Богом!