весна вдерлася танками, перелякана й груба,
без колгот, але з квітами, обвітривши губи
із ноги почорнілої виносячи двері
очманіло волаючи: «господи, де я?!..»
просто ве́сну колись називали зеленою
вічно юною, ніжною, мавкою-лелею
а тепер – автомат, синя збірочка Стуса
жмут розквітлої сливи в косах. хтось бо ж мусив!..
хтось такий молодий, необхідний для нації
бо весні ж ще тоді не було й вісімнадцяти…
нині хіттю московського ката зґвалтована
бо весна – українка. а хто ж бо, а хто вона?!
її помста – глиби́ни маріанської впадини
а суцвіттями гільз доведе – не зрадила
марна, лікарю, справа: пневмоторакс відчаю
вже занадто пізно бути чемно-ввічливою.
і вона викошує ворогів гранатами
народилась в броніку між Дніпром й Карпатами
на роду написано стати зовсім іншою
їй ще бути мирною, їй ще літо віншувати!..
і вона рубається, і зубами, й кулями
Орвеллу й не снилося щось таке змикулити
сила її – воїни, волонтери й пращури
люттю за країну й волею оснащені
їм би більше зброї, захист, одяг, рації
і ми точно впевнимось – дохнуть федерації.
і ми точно взнаємо – веснам бути юними
з квітами й набоями над чужими трунами.
* тут свідомо порушений розмір, не вчіться цьому
** дуже хочеться забрати всі розділові знаки, окрім тире. але я тримаюсь
*** фото моє, автор арту: Carmen Leidner's 'Niemandsland' on the Berlin Wall at the East Side Gallery, Berlin, Germany.