Не торкатись більше полум’ям фіранок,
не шукати сонних в сутінках зап’ясть.
Свіжими бувають тільки наші рани.
Ми з тобою смертні, нам по двадцять п’ять.
Не гукати сонця з краю парапету
з ризиком заляпать мізками проспект.
Покінчим з собою, збережем планету!
Полум’я згасає в спільний дисконект.
Не злітати гой-далкою края неба.
Затишно у смерті, бо вона - наш дим.
Що залишилось? Лиш перебиті ребра.
Медики ковтають вимушений дім.
Пісня із граніту за межею втоми,
ніби це останнє з всіх моїх життів.
Байдуже де рими. Байдуже, що коми.
Більше не хотіти — все, що я хотів.
