Тиша – лиш часом павук павутину ворушить,
Вітер у вікнах колише гіллям тополиним;
Ох! як же легко і солодко мріяли душі –
Тут гомоніли, всміхались думкам не цнотливим.
Наче невільник, здолавши гніт силою духу,
Знову у згаслому серці життя відчуває,
Так я, звільнившись на мить від тривалої муки,
Втіху і чари мовчання сягаю і знаю.
Якщо розмова нам наші серця не з’єднала,
Якщо думки між собою сваритися мусять,
Якщо душа до душі промовляє неясно –
Щедрих напоїв нектар наливати намарно;
Мукою жарти, розмови, пісні відізвуться;
Ані життя, ані щастя, як думка погасла.
Cyprian Kamil Norwid SAMOTNOŚĆ
Cisza - niekiedy tylko pająk siatką wzruszy,
Lub przed oknem topolę wietrzyk pomuskuje;
Och! jak lekko, słodko marzyć duszy -
Tu mi gwar, to mi uśmiech myśli nie krępuje.
Jak niewolnik, co ciężkie siłą więzy skruszy
I zgasłe życie w sercu na nowo poczuje,
Tak ja, na chwilę zwolnion z natrętnych katuszy,
Wdzięk i urok milczenia czuję i pojmuję.
Bo gdy w kole biesiady serce nas nie łączy,
Gdy różnorodne myśli mieszkać z sobą muszą,
Gdy dusza duszy pojąć, rozumieć niezdolna -
Próżno nektar napojów hojnie się wysączy;
Śmiechy, piosnka, biesiada - wszystko jest katuszą;
U nie rozkosz i życie, gdy moja myśl wolna.