В зіниці неба пропливає сум.
Вервечка хмар з"єдналася в намисто.
Я знову у полоні скрушних дум.
На сповівді душа самотня, урочиста.
Зітхає день. Тече в долину тінь.
Згасає вік у зоряних просторах.
В долині пам"яті життя осіла тлінь,
Немов туман у темносиніх горах.
Опалий цвіт незрадженних надій
На хвилях часу в забуття відплинув.
Чим жив я у своїй країні мрій?
Що на завжди я там покинув?
Химерні обриси настирливих спокус,
Величні злети і зарозуміння.
Там моноліти височіли, мов Ельбрус
Над сутністю Господнього творіння.
Тунельний морок, наскельні вітражі.
Очей довірливих зашторені гардини,
Ідей величних барвисті міражі
І всеосяжність шостої частини.
Царі і вічність, вічність і царі-
Така спокуса і така химера.
Олімпу влада не вища від зорі,
Зорі премудрості Гомера.
Що суть життя? Що віку суть?
Колись минуле у майбутньому воскресне.
Олімпу досягнути все ще не збагнуть
Земним уявленням народження небесне.
