Гуділи в небі гвинтокрили,
в підвалі діти говорили
не про ляльки і не про гру -
про страх, про сльози і війну.
Одна подружка говорила,
що в неї вже немає сили,
немає сили і снаги
терпіти біль, що навкруги.
А інша думала й мовчала,
а потім подружці сказала:
"Я бачила в своє вікно
пташине зламане крило,
і не зважаючи на страх,
той птах кружляв у небесах
і щебетав, що від вогню
своє гніздечко вбороню...
Та тільки зламане крило
ще більше закривавило.
На ранок глянула в вікно
гніздечка там вже не було,
стояло дерево згоріле,
а навкруги все сіре-сіре...
Змахнула на щоці сльозини,
терпіти вже немає сили.
Її подружка пригорнула
і в неї теж сльоза капнула.
-А я дивилася на кішку,
колись красиву Білосніжку,
в підвал забігла між людей,
всього боялась і мишей.
В куток забилась білолаха
і дибки шерсть, мабуть, від страху.
Я простягла свою долоньку.
"Киць-киць" гукнула кострубоньку,
та замурликала привітно,
якось неначе стало світло.
Я пригорнула Білосніжку -
тепер, подружко, маю кішку.
Як мені страшно, муркотуха
щось муркотить мені на вухо,
я теж про щось розповідаю,
тепер ось я про неї дбаю.
Гуділи в небі гвинтокрили,
в підвалі діти говорили
не про ляльки і не про гру -
про страх, про сльози і війну.
Зоя Журавка.