|
Я таїну свою вкладу між сторінками
і книжку заховаю вглиб полиці.
Там всі листи твої, усе, що поміж нами,
в словах і побажаннях... до дрібниці.
Весна пройшлась по білому рожевим,
сплела вінок із золотих кульбабок.
Просте і звичне стало враз суттєвим,
значним і неповторним, як світанок.
Примружувалось сонце в сірих хмарах
від щастя нашого, від одягу черешень.
А час і світ уже стояв на зламах —
попереду був червень... сорок перший.
А далі що? А далі — просто тиша.
***
Розвіялися сім’ячком кульбаби,
розсипались сини всі білим світом.
Дорослі вже, та на свята́ до мами,
щоб душі добрим словом відігріти.
Ну а вона, щаслива, як ніколи:
— Три соколи додому прилетіли!
Клопочеться, запрошує до столу,
милується: «Хлоп’ята, мої милі!»
Пригладжує на кожному сорочку,
наслухатись не може, надивитись!
Щасливий день звертається в куточку
й лишається, щоби завжди світити.
Не проросли із сім’ячок кульбаби,
червоні маки відкровили в терни.
Війна втовкла усюдисущі лапи
в лихі вісімдесяті нескінченні.
Чом, мамо, сієш чорнобривці й маки
із року в рік з упертістю дитини?
— Я сію всім синам наземні знаки,
щоб з веснами у рідний край летіли.
А далі що? А далі – тільки тиша...
***
Моя красуне, крихітне зайчатко!
Прийде весна, і ти побачиш диво —
розтане сніг холодний для початку,
проб’ються перші проліски сміливо.
З кульбабок сплетемо́ тобі віночок,
він буде синім очкам пасувати.
І ніжками, он, аж на той горбочок,
підемо сонце весняне стрічати.
Нема весни... лишився місяць лютий.
По-лютому душа заціпеніла.
Як тяжко їй обійми розімкнути
і залишати рідних всіх несила.
Та злість висушує з очей солоні сльози,
вдягається в броню, взуває берці.
Назустріч безперечній перемозі
роблю цей крок із вірою у серці.
Пишу листа тобі, моя дитино,
прости, що йду, по-іншому не можу.
Схилилася поранена калина...
Ми мусимо спинить орду ворожу.
Які ж то потім весни будуть щасні,
бо лихо скотиться у засвіти навіки!
Знайдеш мій лист, там, де ночують казки,
він про любов, він про життя... і тільки.
О, людство, не мовчи! Не треба тиші!
Скасуй і засуди прокляті війни.
Нам розірвати пута віковічні
й щасливе майбуття збудують вільні.
ID:
952308
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Політичний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Громадянська (патріотична) лірика
дата надходження: 04.07.2022 17:15:01
© дата внесення змiн: 04.07.2022 17:15:01
автор: Таня Світла
Вкажіть причину вашої скарги
|
