Несіть мене галопом ночі коні
По нивах довгих й зораній ріллі,
Додому навпростець, де тихо місяць
Серпанком ледь торкається гіллі.
На рідному подвір'ї зупиніться,
Вдихніть рум'янку трави запашні.
Холодна ніч сховає мої сльози -
Пекучі, мов полин вони гіркі.
Згадаю все до болю мені рідне -
Стареньку шафу, мамині хустки -
На будень і на всі великі свята
У кольорові, дрібні квіточки,
До щему любу стежку до криниці,
Рясну фасоля збоку на тичках,
З під листя виглядають огірочки
І стрічкою тягнуться по грядках.
Дрімав за парканом низеньким вітер.
На сонці стигли жовті гарбузи.
Часник, цибуля, редька, кріп, петрушка,
Рядочком довгим морква й буряки.
Вертаюсь в снах до рідної домівки,
Де вишні стигнуть рясно на гіллі.
В садку під вікнами півонії рожеві
Де любі мої ще батьки живі.
Весни минали, цвітом чарували,
Літо - теплом і квітами в траві.
Із татових долонь зерно відбірне
За вітром сіялось по зораній ріллі.
Зерно з любові швидко проростало.
Рясніли ниви в спілих колосках.
Ласкавий вітер грався з ніжним цвітом,
Гуляв по полю в синіх волошках.
В довгих полях знайомі звуки серпа.
Село ще спало... трави у росі.
На стерня падало важке колосся
З потом рясним на маминім чолі.
Ще пару снопів до копи лишилось,
Сонце в зеніті гріло аж пекло.
У спеці полудневій трави мліли
І вітра в полі зовсім не було.
Тяжко трудились мама й тато в полі,
Не нарікаючи на долю нелегку.
За день прожитий дякували Богу,
Після зими чекали все весну.
Щоб в поле йти, яке уже проснулось,
Відчути подих теплої землі.
І знов садити, сіяти, збирати
На нивах довгих щедрі врожаї.
З тих пір багато так в житті змінилось.
Лиш як колись зоріє темна ніч,
Чарівні фарби свої розливає,
Сповза рядном із яблуневих пліч.
Зорі жевріють вогником яскравим,
Лишають світло на моїм вікні.
І засірів над обрієм світанок
Згубились спогади мої в ранковій млі...
