Невелике, затишне село жило звичним життям. Доки не прийшла біда здалеку. Спочатку торговці, опісля прості прохожі почали розповідати про ватагу злочинців, котрі днем ховаються в лісі, а вночі між селами нападають на людей. Викрадають і подальша доля їх невідома. Дійшло до того, що почались набіги на хутори, після чого від них залишалось лише попелище.
Зібрались жителі села на віче та й думають як їм врятуватись від лиха. Адже ватага злочинців може навідатись наступного разу до них. Тут то й бере право голосу місцевий вчитель..
- Потрібно до баби Ганни звернутись, вона ж бо люди говорять декілька десятків років тому вже прогнала сіроманців, що мучили село, то й двуногих, певно зможе.
- Стара вона, кажуть вже ледь ходе і бачить погано. - Викрикнув хтось з юрби.
Така пропозиція шанованого вчителя викликала гомінке обговорення: хтось погоджувався, хтось сміявся із затії, інші просто хапались за голову і не бачили жодного виходу.
Бачить староста, що люди не можуть дійти згоди, то як найголовніший з понад усіх постановив: звернутися до баб Ганни, гірше точно не буде.
Не гаючи часу, сам староста із вчителем запрягли віз та поїхали безкраїм степом до хутора де мешкала стара жінка. Приїхали, застали її біля хліва. Дали гостинців, поцікавились як здоров’я, спитали чи не чула чого про злочинців. Проте вона лише рукою відмахнулася, відповівши що з городом і худобою немає часу слухати балачки людей. Староста і вчитель вирішили не затягувати гостинни і одразу виклали з яким проханням навідалися. Господиня насупила брови, поглянула за обрій і кивнула, що поїде з ними. Допомогли зібратись, примостили у возі на м’яку ковдру та рушили у зворотньому напрямку.
Доки їхали, баба Ганна попередила, що звернеться до небесного чоловіка і якщо кого люди побачуть незвичного, щоб не лякались. Хоча це досить суворий дядько але й не менш справедливий. Його покличеш і щось приховаєш, або ж сам винуватий, то й життя можеш враз лишитись. Цьому звертаню до небесного чоловіка її навчив ще в молодості один коваль. Багато він знав, ба не всім вважав за потрібне ділитись.
Коли приїхали в село до краю лісу, вже вечоріло. Взяла бабуся міцну палицю і накреслила знак на всю ширину ґрунтової дороги, да так, аби виразно його було видно у височині. Підійшла до краю знаку поміж селом та лісом, підняла руки з головою і взялась промовляти до неба. Хвилин з п'ять промовляла, доки їй у відповідь не почав зніматись стрімкий вітер. Вгледівши що її почули, наказала всім іти по хатам і лишній раз не визирати у вікна. Сама примостилась у віз та зі старостою поїхали до його дому.
Через короткий час здійнявся шалений вітер, блакитне небо затягнулось важкими грозовими хмарами і грім з блискавкою все дужче бив. Да так сильно, що хотілось провалитись у землю. Хто сміливіший, виглядав у вікно на ліс та потім розповідав що бачив величезного чоловіка в білій одежі, підпоясеного вогняним поясом і з такою самою вогняною палицею в руках. Чоловікові верхів'я дерев ледь діставало до поясу. Він широко ступав серед лісу і суворим поглядом мов би кого шукав, і куди погляне - туди і вдарить блискавка. Та не змога було слідкувати довго за тим велетнем, все всередині від страху стискалось і очі засліплювало світло.
Розповідали однаково побачене сміливці, та мало їм вірили односельчани. Хоча після цієї грози зникла ватага злочинців і більше про неї ніхто не чув.
